Музично-ритмічні рухи – це форма виконавчої діяльності, до якої входять вправи, ігри, таночки

Парні таночки: будуються на основних рухах (крок, біг. підстрибування, ритмічні оплески, стрибки) елементи бальних танців (боковий галоп, крок, полька), іноді з використанням елементів народних таночків (напівприсядки, колупалочка). Вони можуть багато чого навчити дітей: розвинути увагу, орієнтуватися у просторі, почуття ритму, координації рухів, а також до рухів партнера.

Таночки зі співами і хороводами: дуже корисні для дітей з вадами мови. Вони допомагають їм координувати співи та рухи. Вони також можуть використовувати не тільки на музичних заняттях, а й в самостійній музичній діяльності. При добірці таких таночків треба враховувати навички дітей у співах та рухах, щоб, як кінцевий результат, вони могли рухатися під свої співи, що дає вражаючий коррекційний ефект.

Гра, яка має відношення до музично-ритмічних рухів є основним видом діяльності дітей з вадами мови. Музичні ігри мають велике значення у музичному розвитку дітей з їх допомогою у цікавій та невимушеній формі можна з успіхом вирішувати коррекційні задачі.

Сюжетні інструментальні ігри відрізняються яскравим музично-ігровим змістом.

Несюжетні інструментальні ігри, включають елементи змагань, з їх допомогою вирішуються рухові задачі – ритмічні та творчі

Ігри зі співами, формування цікавості до музики і співів, розвиток музичного слуху, пам’яті, відчуття ритму, чистоти інтонування; нормалізація психічних процесів і властивостей, тренування рухового апарату

Музично-ритмічні рухи сприяють всебічному розвитку дитини. Святкові—шикування,   національні   танці,    інсценівки,   хороводні . ігри із співом формують   моральні якості   дошкільників. Беручи активну участь в іграх, вправах, танцях, підготовці до свят, дошкільники набувають найрізноманітніших знань про життя, що їх ­чує, розвивають творчу уяву та мислення, спостережливість, здатність орієнтуватися в просторі й часі. Ігри й танці привчають дітей до колек­тивних дій, сприяють вихованню почуття колективізму, дружби, това­риськості, взаємної поваги. На заняттях у дітей формується характер, воля, наполегливість, вміннямобілізувати свої сили, зосередити увагу, проявити спритність, кмітливість, розумову активність. Рухи під музику зміцнюють дитячий організм. Задоволення, щ0 йо­го дитина дістає в процесі гри, завжди супроводжується значними фізіо­логічними змінами в її організмі, покращується дихання і кровообіг. Веселі ігри й танці збуджують, нервову систему і викликають посилену діяльність вищих відділів головного мозку, пов'язаних з асоціативними інтелектуальними та вольовими процесами. Музично-ритмічні рухи сприяють формуванню моторики, поліпшу­ють осанку. У дітей з'являються такі якості рухів, як легкість, польотність, пружність, спритність, точність, швидкість та енергійність. Завдя­ки музиці рухи дошкільників набувають емоційного забарвлення, стають більш чіткими, виразними і красивими. Веселі ігри й танці необхідні ді­тям не тільки для розваги, а й для їхнього фізичного, розумового, морального й естетичного розвитку. Керуючи іграми й танцями, музичному керівнику і вихователю треба всіляко сприяти розвиткові дитячої ініціа­тиви, творчості, винахідливості. Заняття ритмікою допомагають дітям полюбити музику, сприяють розвитку емоційного реагування на музику, загострюють сприйняття, розвивають музичний слух та чуття ритму, збагачують дітей новими му­зичними знаннями, розширюють їхній музичний кругозір, розвивають творчу уяву та мислення.

Поряд з цим проводиться робота по розвитку дитячої творчості. Творчий розвиток дошкільників залежить від того, як зуміє музич­ний керівник спрямувати їхню діяльність. Тому педагог повинен мати відповідну підготовку в цій галузі й уважно стежити за кожною дити­ною, щоб забезпечити прояв її ініціативи, творчості, винахідливості в іграх і танцях, на заняттях і в повсякденному житті

Завдяки систематичній і ретельній роботі над танцювальними рухами у дітей розвиваються естетичний смак і хороші танцювальні навички.

МЕТОДИ ТА ПРИЙОМИ НАВЧАННЯ МУЗИЧНО-РИТМІЧНИХ РУХІВ.

У процесі навчання музично-ритмічних рухів застосовуються різно­манітні методи (наочно-зоровий, наочно-слуховий, словесний, вправи) та прийоми, наприклад, ігрові, індивідуальна робота тощо.

Важливою умовою правильного музичного розвитку дошкільників у процесі навчання музично-ритмічних рухів є використання наочно-слухового методу. Виконання музичним керівником музичного тво­ру повинно бути виразним і яскравим. Від цього залежить не тільки сприйняття дітей, а й якість виконання рухів. Перш ніж почати розучувати з дітьми вправи, ігри, танці, музичний керівник має глибоко продумати їхні зміст і образи, визначити характер музики, основні засоби виразності, а також виховне значення всього ма­теріалу. Треба старанно вивчити музичний супровід. Виконується музич­ний твір правильно і виразно, щоб захопити дітей, викликати у них емо­ційну реакцію, тоді вони одразу захочуть грати й танцювати. Паузи, змі­ни темпу, акценти тощо недопустимі під час виконання, якщо їх немає в музичному творі.

Не менш важливим є метод н а о ч н о-з о р о в и й. Показ танців, ігор або окремих рухів має бути емоційним, органічно поєднуючись з музи­кою. Використовується показ після ознайомлення дітей з музикою. Мож­на показувати рухи без супроводу, під акомпанемент інструмента, а та­кож під власний спів. Інколи музичний керівник залучає до показу ді­тей, заздалегідь їх підготувавши. Показ можна застосовувати не тільки під час ознайомлення з новими рухами, айв процесі їхнього розучуван­ня та удосконалення. Готуючись до заняття, педагог продумує можливість використання зорової наочності, яка допоможе дітям глибше зрозуміти музичні образи. Це картинки, іграшки, різні атрибути.

У процесі навчання музично-ритмічних рухів велике значення має також слово педагога. Ретельно продумане пояснення гри, танцю, впра­ви можна зробити у формі короткої розповіді або бесіди. Іноді музич­ний керівник пояснює зміст вправи чи гри перед виконанням музики, в інших випадках — після ознайомлення з нею або чергуючи музику з роз­повіддю. Характер пояснення змінюється залежно від жанру і змісту музичного твору, від конкретних виховних завдань та вікових особли­востей дітей. Мета педагога — пояснити дітям, які думки і почуття втілено в музичному творі й які засоби виразності використав для цього композитор. Слово, виділене і підкреслене відповідною інтонацією, набуває особ­ливого значення. Воно допомагає дитині краще виконати музичне зав­дання. Пояснення має бути коротким і чітким. Педагог говорить жва­во, але спокійно. Багатослівне, плутане, одноманітне пояснення втом­лює дітей, вони стають неуважними і менш цікавляться грою чи впра­вою. Під час розучування даються вказівки, що допомагають дітям зрозуміти, як треба виконувати рухи. Спираючись на знання дітей, музичний керівник ставить їм запитан­ня з метою глибшого засвоєння і закріплення вивченого. Так, під час виконання танцювальної мелодії можна використати форму запитань для визначення кількості частин музичного твору та їхнього характеру. При закріпленні гри діти, відповідаючи на запитання педагога, розпо­відають про її хід, підкреслюють правила гри тощо. В такій бесіді му­зичний керівник привчає дошкільників давати повні відповіді, чітко вис­ловлювати свої думки, використовуючи музичні терміни, аналізувати виступи товаришів. У зв'язку з тим, що бесіда вимагає напруження, за­стосовувати такий метод навчання рекомендується тільки в старшій та підготовчій до школи групах. Оперуючи поняттями, що добре відомі ді­тям, вихователь поступово знайомить їх з новими термінами (наприклад, перемінний крок, галоп та ін.).

Належну увагу слід приділяти і методу вправ, який допомагає ди­тині засвоїти певний рух або окремий його елемент. Для кращого засво­єння та запам'ятання ігор, танців, вправ велику роль відіграє система­тичне повторення. Якщо діти виконали рух всього один-два рази, вони швидко його забудуть, отже треба повторювати рухи якомога більше. Дуже корисно дошкільникам грати в улюблені ігри, танцювати те, що їм подобається. Все це збагачує запас рухливого матеріалу у дітей. Поряд з вказаними методами, музичний керівник використовує різ­номанітні навчальні прийоми. Наприклад, часто застосовуються ігрові прийоми, які роблять заняття особливо цікавим, викликають у дітей інтерес до гри або танцю, сприяють швидшому і кращому їх засвоєнню. Користуватися цими прийомами можна під час ознайомлення дітей з грою, танцем, а також у процесі роботи над ними. Найширше до них вда­ються у молодшій та середній групах. Для найкращого музичного розвитку дошкільників в процесі загаль­них занять необхідна індивідуальна робота з кожною дитиною. Це мо­же бути і доручення індивідуальних ролей, і додаткові вказівки дітям, які цього потребують. Взагалі треба створювати в групі таку обстанов­ку, яка б породжувала у сором'язливих дітей бажання діяти.

Музич­ний керівник уважно спостерігає за дітьми протягом групових та індиві­дуальних занять і занотовує спостереження за розвитком музичних здіб­ностей, рівнем засвоєння навичок тощо в зошит індивідуальної роботи з дітьми.

У наш час досить актуально є проблема розвитку людини, в якій гармонійно поєднувалися б емоційний та раціональний початки. Відомо, що втрати в естетичному вихованні у дитинстві збіднюють внутрішній світ людини. Тому дошкільний вік вважається найважливішим у залучені до прекрасного. Музика тут виступає у ролі універсального засобу естетичного й морального виховання, який формує внутрішній світ особистості.